вівторок, 29 квітня 2014 р.

Гемантус

Гемантус уперше був описаний в 1753 році Карлом Ліннеєм, а в 1984 році 21 вид цієї рослини був винесений в окремий рід. Назва квітки походить від двох грецьких слів «haemo» і «anthos», що означають «кров» і «квітка». «Криваві квіти» гемантуса не схожі на жодну з рослин з родини амарилісові. Родом гемантус з тропіків Африки (Намібія, Капська провінція). Рослини цього роду – високодекоративні, багато з них придатні для вирощування в кімнатних умовах.

Квітка гемантус

Цибулинна рослина з роду однодольних квіткових з родини амарилісові, гемантус, поки не цвіте, схожий на амариліс: від цибулини відходить не більше трьох пар супротивного листя, довгого, злегка розширеного до овальних країв. Вони симетрично звисають на дві сторони. Зазвичай у гемантуса 4-6 листків, нові виростають по мірі відмирання старих. Цибулина гемантуса, яйцеподібна або грушоподібна, зазвичай занурена в землю повністю.

Але як тільки гемантус зацвіте, його вже не сплутаєш з жодним із представників його з родини: парасолькове суцвіття складається з безлічі дрібних квіток червоного (рідше – білого) кольору, з середини кожної квітки виходять довгі тичинки. Суцвіття часто обрамляють чотири і більше шкірястих соковитих приквітки того ж кольору, що й квітки. Запах у квіток гемантуса неприємний, але вони здатні самозапилюватися, після чого на стрілці утворюються плоди – круглі ягоди білого, помаранчевого, рожевого або червоного кольору, діаметром 1-2см, з характерним ароматом.

Види гемантуса

У культурі найпоширенішими видами гемантуса є вічнозелений Haemanthus albiflos (гемантус білоквітковий), що цвіте, як ясно з назви, білими квітами, і Haemanthus kafherinae (гемантус Катаріни), рослина не так гарна, як своєрідна, відома, як лікарська. Гемантус пурпурний (Haemanthus Coccineus) відрізняється яскраво-червоним кольором приквітків, яких навколо суцвіття, що складається з яскраво-червоних квіток, утворюється від шести до дев'яти.

Догляд за гемантусом

Гемантус – рослина невимоглива, доглядати за нею легко. Головне, що має виконуватися неухильно, це забезпечення рослини у вегетаційний період яскравим розсіяним світлом. Для цього найбільше підходять західні чи східні вікна. Притіняйте її від прямих сонячних променів. У період спокою, коли гемантус втрачає листя, його можна помістити в прохолодне слабоосвітлене приміщення. Вічнозелені види під час відпочинку відсуньте в напівтінь.

Оптимальний температурний режим для гемантуса влітку 16°-20°С, в період спокою – 8°-10°С. У теплі літні дні його можна виносити на свіже повітря, помістивши в напівтіні та вкривши від протягів і опадів. Поливають гемантус влітку рясно, у міру підсихання верхнього шару субстрату, у вересні полив поступово скорочують, з жовтня до січня поливають дуже рідко, сповільнюючи тим самим зростання рослини і забезпечуючи їй відпочинок. Для поливу використовують м'яку відстояну воду.Вологість для гемантуса не найважливіший фактор, але якщо в приміщенні занадто сухо, то можна злегка обприскати листя і квітки в період росту. У період спокою обприскувати рослину не можна.ожно слегка опрыскать листья и цветки в период роста. В период покоя опрыскивать растение нельзя.

Пересаджують гемантуси навесні кожні 2-3 роки до початку росту, щоб вони не втратили здатність до рясного цвітіння. Змішують дернову, перегнійну, листову землю і пісок в рівних частинах. Горщики повинні бути просторі, широкі, обов'язковий хороший дренажний шар. При пересадці намагайтеся не пошкодити коріння.Розмножують гемантус дочірніми цибулинами. Відокремте відростки від материнської цибулини, висадіть їх в субстрат і перші тижні поливайте помірно, а потім доглядайте, як звичайно, і через два роки молоді рослини зацвітуть.

Підживлювати рослину потрібно один раз на два тижні з початку росту до того моменту, коли почнеться цвітіння. З мінеральних корисні будуть фосфорні та калійні добрива. Гемантуси практично не уражуються шкідниками, хіба що щитівками або павутинними кліщами, з якими потрібно боротися шляхом обприскування 15-типроцентним розчином актелліка, хоча може вистачити і протирання листя мильним розчином. Іноді гемантуси хворіють антракнозом і стагоноспорозом. Їх можна вилікувати, обробивши рослину розчином фундазола в пропорції 2г препарату на 1л води.

Притча про таланти

Один чоловік віддав своє добро рабам своїм.
Одному рабові він дав п’ять талантів, другому – два таланти, третьому – один талант. Себто кожному роздані таланти за його спроможністю. Талант – це велика сума грошей, бо один талант важив 34 кг чистого золота.
Той, хто взяв п’ять талантів, вклав їх у бізнесову справу й отримав дохід у кількості п’яти талантів, тобто з п’яти талантів отримав 10 талантів.
Другий раб, що отримав два таланти, теж примножив їх розміром ще два таланти, себто з двох талантів отримав 4 таланти.
Третій раб, отримавши одного таланта, негайно закопав цього срібного таланта у землю для зберігання.
Минув деякий час. Повернувся господар – пан цих рабів і зажадав рахунку грошей.
Прийшов перший раб і каже:
– Пане мій, ти мені дав 5 талантів, вклавши їх у справу, я заробив ще 5 талантів.
Пан похвалив його:
– Гаразд, рабе мій добрий і вірний. Поставлю тебе над рабами. Увійди до радощів пана свого!
Підійшов до пана другий раб і говорить:
– Пане, я взяв у тебе два таланти і за цей час я здобув ще два таланти.
Сказав йому пан як і першому:
– Гаразд, рабе мій добрий і вірний. Поставлю тебе над рабами. Увійди до радощів пана свого!
І насамкінець підійшов третій раб і проказує:
– Пане, я знав тебе як тверду людину. Ти жнеш там, де не сіяв. Ти збираєш там, де не розсипав. Отож я побоявся тебе і таланта твого заховав у землю. І ось віддаю тобі цього твого таланта.
Пан відповів йому:
– Рабе лукавий і лінивий! Ти знав, що я жну там, де не сіяв, і збираю там, де не розсипав? Отож треба було тобі віддати гроші мої у добру справу і, повернувшись, я взяв би з прибутком своє. Візьміть від нього цього таланта, – продовжив пан, – і віддайте тому, хто має десять талантів. Бо кожному, хто має, буде ще дано йому, а хто немає, то в нього забереться й те, що він має. А раба непотрібного вкиньте до зовнішньої темряви – і буде плач там і скрегіт зубів – завершив розмову пан (Мт. 25, 28 – 30).
У цій притчі Ісус розказав про господаря і трьох його рабів, кожен з яких отримав значну кількість грошей.
Два вірних раба вміло застосували ці гроші й принесли прибуток своєму пану й таким чином вони розділили загальну радість. За це вони були удостоєні великої відповідальності в управлінні справами свого пана.
Третій раб, що отримав одного таланта, побоявся, що не догодить своєму господарю і закопав цього таланта в землю. Він, мабуть, не був впевнений, що господар повернеться. А якщо вже й повернеться, то він віддасть йому цей талант цілий без будь-якого прибутку. Це свідчить про те, що цей третій раб не тільки боявся свого хазяїна, але й, до того, не довіряв і не покладався на нього. Він показав себе як лінивий і лукавий раб, затіявши таку хитромудру витівку. Але він обманув сам себе, бо втратив все що мав і був строго засуджений як «злий раб». Він, як злий грішник, підлягав до відділення від Бога у Вічності.
Слова «Бо кожному, хто має, буде ще дано йому, а хто немає, то в нього забереться й те, що він має» треба розуміти, що активному, енергійному, діяльному і праведному слузі Божому буде віддано й те, чим без користі володів би лінивий раб.
Ця притча, таким чином, пробуджує і активізує дієво і плідно користуватися дарами Божими – талантами, й використовувати їх на служіння Богові та Його Царству.
Ми вже згадували, що останній раб, мабуть, не був впевнений, що господар повернеться. Але ця притча яскраво і барвисто підкреслює і нагадує нам, що ми повинні вірно служити Господу завжди й тоді, коли ми не впевнені й нам здається, що Його немає поряд. Адже це враження «відсутності» Господа хибне, бо Бог всюдисущий, всюди присутній, Вічний і Всезнаючий.
Невірство в існування Бога нинішніх атеїстів, горе вчених, скептичних матеріалістів, бо вони не можуть побачити Бога, не можуть зрозуміти і пояснити чудодійних див і явищ, які посилає нам Господь, не можуть науковими приладами відшукати Бога чи виміряти силу Святого Духа, зовсім не означає, що Бога немає, цілковито не означає, що дива Господні не існують, що все це витівка. Підтвердженням того є також наступна притча.
Бо якщо ми нехтуватимемо цим і уподібнюватимемося цьому злому рабу, й тоді нас чекає темрява, де буде плач і скрегіт зубів. Цими словами завершується не одна притча. Й це не випадкові повтори, а це свідомі нагадування нам – живіть по Божому, виконуйте Його Заповіді й на вас чекає Царство Боже, а не вічні муки у пеклі.

Легенда про материнські сльози

Лише сніг зійде, а на луках, на горбах, понад стежками з'являються маленькі білі квіточки. Люди називають їх материнськими сльозами і склали таку легенду.
     Колись, дуже давно, на наш край нападали татари. В одному селі жила бідна вдова. Мала вона трьох синів-козаків - один другого кращий. Уже повиростали вони, і думала мати, що невісток приведуть, поміч буде. Але не так сталося, як гадалося. Чорною хмарою посунула на Україну татарська орда. Пішла та сила вгору по Дністру аж під Карпати грабувати народ і в ясир забирати: хлопців-молодців на галери, а дівчат - для гаремів ханських та султанських.
Зібралися три сини тієї вдовиці на татарву йти. Попросили в матері благословіння, поклонилися громаді, взяли мечі, осідлали коней вороних і поїхали з побратимами на рать.
     Люта січ була, бо й не рівними сили були. На одного козака по п'ять зайд сунуло. Та відступили татари, бо багато бусурманських голів лишилося над Дністром.
     Поверталися з перемогою хлопці додому по білому снігу, що випав після битви. Радісно зустрічали їх. Але для матері-вдови принесли вони сумну звістку: її два сини впали у лютій січі, а третього, порубаного, забрали татари з собою.
     Боса і простоволоса бігла мати по білому снігу за третім сином і тяжко голосила. Гіркі сльози рясним дощем падали з очей. Від них танув білий сніг. Де впала сльозина, там розквітала маленька квіточка.
     Назвали люди ці квіточки материнськими сльозами. А ще їх маргаритками називають.

Легенда про щастя

Жив-був один поважний чоловік. Маєток мав панський, здоров‘я козацьке, дружину-красуню, сина-легеня та донечку-писанку. А золота – повні скрині. Жив собі звичним панським життям: палаци, розваги, жінки, вино ...

     Одного вечора, втомлений від такого життя, він повертався додому. Назустріч йому старець. Сивий. Сунеться, ледь ноги волоче. Посміхається, а очі світяться, ясніше за зорі. Здивувався пан, зупинився... і до старця:

     - Доброй ночі тобі, діду! Чого це очі у тебе блищать яскравіше, ніж зорі?

     - Від щастя, сину! – посміхнувся дідок.

     - Від щастя? - розреготався той.

     – Та ти ж волоцюга! Подивися на себе! Не сміши мене, діду!

     - Так... А ти, бачу, все маєш... А от щастя.... Щастя в тебе немає! – старий похитав головою і пішов далі.

     Добрів пан до палацу, а сон не йде. До ранку думав про старого. Запали йому слова його прямо в серце. Рано встав і зажурився ще дужче. Все в нього наче є. А от щастя.... А щастя, справді, немає. Не один день та не одну ніч змарнував на ці роздуми, сон втратив, не міг собі спокою знайти. Якось зібрався, так щоб ніхто не бачив, і пішов в світ щастя шукати.

     Йде, а назустріч йому каліка. Без ноги. Пальці обрубані. Ока немає. „О, - думає панок, - цей мабуть знає, спитаю”.

     - Скажи-но, каліко, в чому щастя? Подивився той, скривився у посмішці:

     - Щастя? Ти що, чоловіче, перший день на землі живеш? Зрозуміло, що щастя – в здоров‘ї. Був би я здоровим... Я б... Ех-ех-ех!!! - каліці навіть слів не вистачило. Він підняв свою палицю і потрусив над головою.

     Задумався пан... „Ні, мабуть не в здоров‘ї справа. Я-от, здоров‘я маю, а щастя - ні.” Далі йде.... Зустрів біля церкви жебрака. Дав йому гривню й питає:

     - Може ти знаєш, в чому щастя? - Немудрий ти, чоловіче... Звісно в грошах! Мав би я гроші, я б і будинок собі, і коня, і все-все мав би...

     Знову задумався панок. Ні... ні... ні..... гроші я маю. Але ж нещасливий... То ж не в грошах щастя... Далі йде... Бачить, сидить при дорозі жінка зажурена. В чорному. Мов скам‘яніла.

     - Чого Ви? Підняла та голову, а очі спухли від сліз. Думає панок, як нещасна, то точно знає, в чому щастя.

     - Скажіть мені, жінко, в чому щастя? - Я довго прожила і точно знаю: щастя, сину, в сім‘ї. Мала я чоловіка і діточок. Але чоловік мій коханий загинув на війні, а синів хвороба забрала. Тепер я сама... – жінка опустила голову і гірко заплакала. Пішов пан, нічого не сказав. Але ж, думає, жінка теж помиляється. Я от маю і жінку, і дітей двох, а щастя все-одно не маю. Отож не в сім‘ї щастя....

...

     У подорожі цій минуло чимало часу. Ось вже й до океану дійшов. Далі вже дороги немає. Поки мандрував світом, поки щастя шукав, грошей не стало – всі витратив. Дружина розлучилася й за іншого знатного пана заміж вийшла. Діти повиростали без батька та й по світу розлетілися, як горобці. Втомився чолов‘яга, якого вже й паном ніхто не називав, здоров‘я в тих мандрах втратив. Хворий став, самотній... Сумний-сумний... Вже й у нього борода сива на груди звисає, як у старця того. Забрів в якусь закинуту всіма хатинку... Зайшов... Нікого... Ліг на ліжко.... Ніч... Вітер гуде... Небо темне-темне... А ні зорі тобі, а ні місяця. На душі моторошно... Заплющив очі і майже заплакав... „Все життя своє поклав я на пошуки щастя, - думає, - так і не знайшов... все марно... Все той старець ... Клятий старець ...” Склав руки на грудях хрестом і відчув, як серце його помалу зупиняється, а сили полишають. Саме час й помирати ... Попрощався подумки із життям, пригадав дітей, дружину, маму й тата, друзів усіх, навіть старця... Все.... „Ось і настав мій кінець...”

     Ранком прокинувся чоловік від яскравого сонячного промінчика. Тільки-но розплющив він очі, як пчихне!! А потім ще раз - ПЧИХ-ПЧИХ!!! Аж порох з нього, старого, посипався... Подивився він на жовтогаряче сонце і посміхнувся. Вперше за усю свою подорож... Вперше після того, як побачив старця. І так йому легко стало, так спокійно на душі, так приємно і затишно, що аж сльози навернулися... сльози РАДОСТІ.... І в цю мить він відчув, що ЩАСЛИВИЙ. Вперше за все своє життя... Ось воно, ЩАСТЯ... Ось воно.... Присів він на лаву, збентежений таким несподіваним почуттям, і зрозумів:

     НІКОЛИ ТАК НЕ БУДЕ, ЩО Б БУЛО ВСЕ! ЗАВЖДИ ЧОГОСЬ НЕ ВИСТАЧАЄ: ГРОШЕЙ, ЗДОРОВ‘Я, ЛЮБОВІ ... В ПОШУКАХ ЦЬОГО МИ НЕ ПОМІЧАЄМО ТОГО, ЩО МАЄМО ... І НЕ ВМІЄМО РАДІТИ ТОМУ, ЩО В НАС Є ... ЩАСЛИВИЙ НЕ ТОЙ, ХТО ВСЕ МАЄ, А ТОЙ, ХТО РАДІЄ ТОМУ, ЩО В НЬОГО Є.
     Пішов старець з цією думкою. Дивився на світ новими очима і дивувався красі його. На вустах була посмішка, а очі його сяяли яскравіше за зорі. Ось таким я його і зустрів.

Легенда з "Поющих в терновнике".

Есть такая легенда — о птице, что поет лишь один раз за всю свою жизнь, но зато прекраснее всех на свете. Однажды она покидает свое гнездо и летит искать куст терновника и не успокоится, пока не найдет. Среди колючих ветвей запевает она песню и бросается грудью на самый длинный, самый острый шип. И, возвышаясь над несказанной мукой, так поет, умирая, что этой ликующей песне позавидовали бы и жаворонок, и соловей. Единственная, несравненная песнь, и достается она ценою жизни. Но весь мир замирает, прислушиваясь, и сам Бог улыбается в небесах. Ибо все лучшее покупается лишь ценою великого страдания… По крайней мере, так говорит легенда.

Сторінками книг.

Сива волосинка

Маленький Михайлик побачив у косі матері три сиві волосинки.
- Мамо, у вашій косі три сиві волосинки, - сказав Михайлик.
Мама усміхнулась і нічого не сказала. Через кілька днів Михайлик побачив у материній косі чотири сиві волосинки.
- Мамо, - сказав Михайлик здивовано, - у вашій косі чотири сиві волосинки, а було три...Чого це посивіла ще одна волосинка?
- Від болю, - відповіла мати. - Коли болить серце, тоді й сивіє волосинка...
- А від чого ж у вас боліло серце?
- Пам'ятаєш, ти поліз на високе-високе дерево? Я глянула у вікно, побачила тебе на тоненькій гілці. Серце заболіло, й волосинка посивіла.
Михайлик довго сидів задумливий, мовчазний. Потім підійшов до мами, обняв її і тихо спитав:
-Мамо, а коли я на товстій гілці сидітиму, волосинка не посивіє?

Сторінками книг

Який слід повинна залишити людина на землі?

Старий Майстер звів кам'яний будинок. Став осторонь і милується. "Завтра в ньому оселяться люди", - думає з гордістю. А в цей час біля будинку грався Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів.
- Для чого ти псуєш мою роботу? - сказав з докором Майстер.
Хлопчик подивився на відбиток ноги, засміявся й побіг собі.
Минуло багато років, Хлопчик став дорослим Чоловіком. Життя його склалось так, що він часто переїздив з міста до міста, ніде довго не затримувався, ні до чого не прихилявся - ні руками, ні душею.
Прийшла старість. Згадав старий Чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілось йому побувати там. Приїхав на батьківщину, зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі здвигують плечима - ніхто не пам'ятає такого Чоловіка.
- Що ж ти залишив після себе? - питає у старого Чоловіка один дід, - Є в тебе син чи дочка?
- Немає у мене ні сина, ні дочки.
- Може, ти дуба посадив?
- Ні, не посадив я дуба...
- Може, ти поле випестував?
- Ні, не випестував я поля...
- Так, мабуть, ти пісню склав?
- Ні, й пісні я не склав.
- Так хто ж ти такий? Що ж ти робив усе своє життя? - здивувався дід.
Нічого не міг відповісти старий Чоловік. Згадалась йому та мить, коли він залишив слід на сходинці. Пішов до будинку. Стоїть той наче вчора збудований, а на найнижчій сходинці - закам'янілий відбиток Хлопчикової ніжки.
"Ось і все, що залишилось після мене на землі, - з болем подумав старий Чоловік.- Але цього ж мало, дуже мало... Не так треба було жити..."

Міжнародний день танцю.

Великогаївські діти танцюють так ...

Міжнародний день танцю відзначається з 1982 року за рішенням ЮНЕСКО в день народження французького балетмейстера Жана Жоржа Новера.

понеділок, 28 квітня 2014 р.

Всесвітній день охорони праці.

Відповідно до Указу Президента від 18 серпня 2006 року № 685/2006 «Про День охорони праці» в Україні було підтримано ініціативу Міжнародної організації праці з відзначення 28 квітня Всесвітнього дня охорони праці. Основною метою цього заходу є привернення уваги суспільства, органів державної влади, суб’єктів господарювання, громадських організацій до питань охорони праці, запобігання нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням, вшанування пам’яті осіб, які загинули на виробництві.

У 2014 році Всесвітній день охорони праці за рекомендацією Міжнародної організації праці відзначатиметься під девізом – Безпека праці та здоров’я під час використання хімічних речовин на виробництві.

Актуальність відповідної тематики обумовлена тим, що сьогодні хімічні речовини та їх сполуки є одними з основних, як у повсякденному житті людини, так і на виробництві.

(малюнки запозичені)

неділя, 27 квітня 2014 р.

Провідна неділя.

Наступну після Великодня неділю називають Провідною. Проводи — це урочисті поминки, Великдень для померлих.

Цього дня українці провідують могили своїх близьких і рідних. Вважається, що після Великодня на цілий тиждень Господь відпускає душі померлих на землю. А вже у неділю ці душі приходять на цвинтар, тож рідні мають змогу з ними "поспілкуватися", здобути певну позитивну енергію. А також попрощатись, адже цього дня вони повертаються назад, на небо. Кажуть, коли у Провідну неділю падає дощ, то котрась із душ плаче, що Господь не відпустив її до рідних за земні гріхи.

субота, 26 квітня 2014 р.

Чорнобильська катастрофа.

Приблизно о 1:23:50 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався вибух, який повністю зруйнував реактор. Будівля енергоблока частково обвалилася, при цьому, як вважається, загинула 1 людина — Валерій Ходимчук^[5]. У різних приміщеннях і на даху почалася пожежа. Згодом залишки активної зони розплавилися. Суміш з розплавленого металу, піску, бетону і частинок палива розтікалася підреакторними приміщеннями.^[6]^[7]. В результаті аварії стався викид радіоактивних речовин, у тому числі ізотопів урану,плутонію, йоду-131 (період напіврозпаду 8 днів), цезію-134 (період напіврозпаду 2 роки), цезію-137 (період напіврозпаду 30 років), стронцію-90 (період напіврозпаду 29 років). Ситуація погіршувалася в зв'язку з тим, що в зруйнованому реакторі продовжувалися неконтрольовані ядерні і хімічні (від горіння запасів графіту) реакції з виділенням тепла, з виверженням з розлому протягом багатьох днів продуктів горіння радіоактивних елементів і зараження ними великих територій. Зупинити активне виверження радіоактивних речовин із зруйнованого реактора вдалося лише до кінця травня 1986 року мобілізацією ресурсів усього СРСР і ціною масового опромінення тисяч ліквідаторів.