Гіпеаструм !!! Поділіться цибулинами різних сортів (хто зможе)!!!

Гіпеаструм – багаторічна цибулинна рослина з родини амарилісових. 

Цікаві факти про тварин - 4 частина

Самець сатурнії може відчути і знайти самку свого виду на відстані кількох кілометрів

Кожного разу, дізнаючись щось нове про, здавалось би, такий знайомий світ тварин, не перестаєш дивуватись багатій фантазії та почуттю гумору матінки-природи. Публікуємо нову збірку цікавих фактів про тварин, в якій ми зібрали ще 20 подробиць з життя наших сусідів по планеті.

Дельфіни не дихають автоматично - вони контролюють кожний вдих

Щур може впасти з п’ятиповерхового будинку відбувшись легким переляком

Рибі-жабі потрібно всього 6 мілісекунд, щоб відкрити рот, зловити жертву, проковтнути її і закрити пащу

У метеликів смакові рецептори розташовані на ногах

Кріт може за одну ніч прорити тунель довжиною в 76 метрів

Равлик може повзти по лезу бритви, не будучи пораненим, виробляючи слиз, який допомагає йому безпечно ковзати

Змії можуть спати 3 роки поспіль, нічого не приймаючи в їжу

Своїм яскравим забарвленням пір’я колібрі завдячує заломленню світла, а не пігменту

Цікаві факти про тварин - 3 частина.

Домашня муха живе всього лише 14 днів.

 

Південноамериканський гігантський мурахоїд з'їдає близько 30 000 мурашок в день.

Зебра біла з чорними смужками, а не навпаки.

Самиця броненосця може затримувати пологи на термін до двох років.

В тілі гусіні більше м'язів, ніж в тілі людини.

Швидкість пересування равлика - близько 1,5 мм/с.

Цікаві факти про тварин - 2 частина.

Хамелеони можуть викидати свій язик на відстань, рівну половині довжини тулуба.

Тхір спить до 20 годин на добу

Південноамериканський електричний вугор може генерувати напругу до 1200 вольт

У шакалів на одну пару хромосом більше, ніж у собак та вовків

У тигрів не лише смугасте хутро, але і смугаста шкіра

Серце кита б'ється лише 9 разів за хвилину

Мурахи ніколи не сплять

Цікаві факти про тварин - 1 частина.

Навіщо крокодили ковтають камені? Крокодили наповнюють свої шлунки не лише тваринами, яких спіймали, але і каменями. Вірніше, саме тому, що в раціон звичайного крокодила входять черепахи, риба, птахи, жирафи, буйволи і навіть леви, крокодилові необхідні в шлунку камені, аби всю цю їжу перетравити. Крім того, камені служать баластом при зануренні під воду.

Китове молоко жирніше від людського в 10 разів. І як це матері-кити примудряються вигодувати дитинчат завдовжки близько 10 метрів? Це й справді нелегко: мати скороченнями спеціальної мускулатури випліскує молоко в рот дитинчаті, яке подібно до людської дитини з самого народження уміє триматися за сосок (у китів вони є!). А молоко китів приголомшує своєю поживністю, адже за день китиня набирає до 90 кілограмів!

Як птахи орієнтуються в польоті? Я думаю, багатьом цікаво, як же птахам вдається без карт пролітати тисячі кілометрів і безпомилково потрапляти в призначений пункт. Виявляється, для орієнтації птахи використовують «вбудовані» матір'ю-природою феромагніти, за допомогою яких вони орієнтуються по магнітних полях планети. Крім того голуби, наприклад, здатні запам'ятовувати прикметні особливості на землі, по яких і орієнтуються.

Взимку для бобрів в добі - 29 годин. Коли настає зима, бобри стають справжніми «домосідами», адже вони зовсім не виходять зі своїх темних нір, що складаються з мулу і дерева. У теплу пору року ці нічні тварини виходять з житла із заходом сонця, а приходять зі світанком. Проте в темних норах взимку у бобрів збивається добовий режим, і для них в добі «вміщається» 29 годин.

Кроти зовсім не сліпі. Дослідження останніх років спростували існуючу думку про те, що кроти сліпі, оскільки живуть під землею. Насправді, у кротів досить гострий, хоча і обмежений, зір. А побачене кротом світло, служить знаком небезпеки, адже проникнення світла для нього означає не що інше, як те, що в нору проник хижак.

Риби можуть змінювати стать. Багато видів риб вміють змінювати стать, залежно від гормонального циклу і навіть від довкілля. А деякі представники мають органи обох статей одночасно. На фотографії - риба-клоун, яка протягом життя може побувати і в ролі самця, і в ролі самиці.

Унікальна кровоносна система жирафи. Оскільки мозок жирафи підноситься над власним тілом на висоту 5 метрів, постає проблема кровопостачання мозку. Виявляється, аби доставити кров на таку висоту, у жирафа є серце, вдвічі сильніше, ніж, наприклад, у корів; специфічна будова вен запобігає різкому приливу крові при опусканні голови вниз. А аби кров не застоювалася в ногах, у жирафа шкіра на ногах незвичайно натягнута. Ось природа постаралася!

У слонів відмінна пам'ять. Мозок слонів - найбільший серед ссавців, його вага складає близько 5 кілограмів. Хоча заміряти інтелект у тварин дуже складно (це важко зробити і у людей), проте співвідношення маси мозку і тіла наближається до аналогічного показника в шимпанзе, що свідчить про високі розумові здібності. Принаймні, останні дослідження доводять відмінну пам'ять у цих гігантів.

Папуги не лише наслідують звукам. Існує думка, згідно якій папуга, що «говорить», просто відтворює почутий набір звуків. Проте, тридцятирічне вивчення такої здатності наших пернатих друзів показує зворотне. Виявляється, папуги можуть вирішувати прості лінгвістичні завдання на рівні 4-6 річних дітей, і навіть комбінувати завчені слова в нові одиниці.

12 липня - Петра і Павла

В Україні з днем Петра і Павла пов'язувалося багато повір'їв та звичаїв. На Пе́тра вперше після посту, який в народі називають Петрівка, дозволялося готувати молочні страви. Господині варили вареники із сиром, пекли мандрики — сирні бабки. З цього часу переставала кувати зозуля, «мандрикою вдавилась», пояснювали дітям бабусі, бо ж вона, згідно з легендою, вкрала у св.Петра одну мандрику й за це її Бог покарав тим, що вона на Петра давиться мандриками й перестає кувати. А якщо кує зозуля й після Петра, то це, за народним віруванням, вішує нещастя.

Святий Петро вважався покровителем пастухів. У нього, певно ж, був і батіг. Згадайте високі з ніжними блакитними квітами стебли цикорію — в Україні його називають «Петровим батогом».

До цього дня готувалися колись в Україні як до великого свята: білили хати, оздоблювали рушниками стіни, прибирали на подвір'ї. Вранці цього дня всі йшли до церкви. Дівчата прикрашали свої голови вінками із польових квітів, а особливо червоними маками. Повернувшись із церкви, люди розговлялися мандриками. Кажуть, що їхня назва походить від того, що мандруючи по світі, Петро з Павлом харчувалися мандриками. У цей день господарі неодмінно виносили громадським пастухам гостинця: мандрик та грудку масла.

На Бойківщині пастухи збиралися на пасовиську, будували «петрівник» — невелику землянку чи загорожу, прикрашену зеленню і разом обідали. Їли молочне — щоб корови краще доїлися.

У східних регіонах України існував звичай на Петра «заполіскувати дійниці». Жінки обідали гуртом, а потім рвали трави, що мають жовтий цвіт, і годували ними корів: «щоб жовте молоко було».

Після Петра розпочиналися жнива. В українській петрівчаній пісні співалося:

• Минулася петрівонька,
• Почались жнива.
• Наробилася у полі,
• Що тільки жива.

На другий день після Петра відзначали колись теж свято, але наполовину менше, і називалося воно «На-пів-Петра» або «Петрового батька». На Слобожанщині у цей день різали трьох півників і варили борщ у трьох горнятах-«три борщі, бо св. Петро три рази відрікався від Христа».

Народні прикмети на Петра:

• Якщо на Петра один дощ - врожай непоганий, два - добрий, а три - багатий.
• Як іде на Петра дощ, то буде гнити картопля.
• Як на Петрів день спека, то на Різдво мороз.

12 липня — день пам'яті апостолів Петра і Павла. Святий Петро (до хрещення — Симон) — брат апостола Андрія Первозванного. Спочатку він жив звичайним життям, разом із братом рибалив. Але настав день, коли Андрій Первозванний, який першим почув заклик Ісуса Христа, привів до Сина Божого і Петра. І Петро став одним з перших дванадцятьох апостолів Господа. Під час своїх мандрів Ісус якось запитав учнів, за кого люди його визнають і за кого визнають його учні. Відповіді були різні, але жодна з них не була близькою до істини. І лише учень Петро сказав: «Ти — Христос, Син Бога живого». Христос сказав у відповідь: «Блаженний ти, Симоне, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але мій небесний Отець».

• Саме йому Ісус Христос по закінченні Таємної вечері напророчив, що Петро зречеться тричі Господа ще до того, як заспівають півні. Так і сталося, як сказав Син Божий: Ісуса Христа схопили, а Петра, який назирці пішов слідом, упізнали люди. Він тричі зрікся Господа, та ще й заприсягся, що не знає Ісуса. Ці три страшні зречення були «анульовані» лише після вознесіння Ісуса Христа, який наділив Петра пастирською владою. Від цього моменту й почалася проповідницька діяльність Петра в країнах Сходу.
  На відміну від апостола Петра, святий Павло не був знайомий із Ісусом Христом за життя й не був у числі його перших дванадцятьох апостолів. За походженням він був із багатого римського роду, заробляв на життя тим, що виготовляв намети. Павло спочатку ненавидів перших християн, оскільки був відданий іудейській вірі, навіть брав участь в арештах християн у Єрусалимі та побитті первомученика Стефана, Одного разу він відправився в Дамаск з метою переслідування християн, але дорогою побачив чудесне світло з неба, від якого впав на землю й осліп. До того ж, за церковними переказами, тієї ж миті він почув голос з неба, який докоряв йому переслідуваннями Бога. Це був вирішальний момент у житті Павла. Зір йому повернув своїми молитвами християнин Ананія, і Павло прийняв хрещення та почав проповідувати християнство в Аравії, Дамаску й ін. Багато чудесних зцілень подарував він невіруючим язичникам, його навіть почали вважати богом і хотіли принести йому жертву.
  Тоді царював імператор Нерон. Почавши як правитель досить мудрий і моральний, він, за свідченням істориків, швидко заплутався в політичних інтригах, піддався впливу своєї палкої, неприборканої вдачі та занадто багатої фантазії. Після страшної пожежі в Римі почалися масові страти невинних людей, у першу чергу прибічників християнської релігії. Нерону дуже не до вподоби були перші в історії людства християнські твори. А саме в ті роки були складені перші Євангелія чотирма апостолами. Силою слова й духу переконував людей в істинності християнської віри і святий апостол Петро, створюючи свої послання. Два послання до християн залишив після себе святий апостол Петро, а апостолу Павлу належить один із найважливіших для християн творів — Книга дій апостольських.
  І Петра, і Павла було схоплено за проповідницьку діяльність і страчено в 76 році.
  За народними віруваннями, до обов'язків цих святих уходить слідкувати за своєчасним збором урожаю, можливо, тому, що день цих святих апостолів збігається з початком жнив у більшості регіонів України:
  Святий Петро за плугом ходить,
  Святий Павло воли водить...
  Заздалегідь перед днем святих Петра і Павла люди за старих часів дуже ретельно готувалися, зокрема білили хати, прибирали і на подвір'ях, і всередині осель. Зранку побожні люди святково вдягалися й обов'язково йшли до церкви. Існує стародавня легенда про святого Петра й Господа. Якось саме цього дня йшли вони землею, оглядали, хто з людей чим зайнятий. І побачили двох дівчат — одна жито жне, а інша спить під копою — і двох парубків — один у полі працює, а другий під возом у холодочку дрімає.
  Подумали святі й вирішили попарувати молодих людей, але так, щоб обидві пари з голоду не померли: працьовита дівчина дісталася лінюхові, а ледача — роботящому хлопцю. З тих пір, мовляв, так і повелося: чоловік і жінка в сім'ї одне одному протиставляються за ступенем працьовитості.
  За християнським віруванням, Петро й Павло є також захисниками свійських тварин. Тому цей день здавна вважався святом пастухів. Оскільки корів випасали переважно підлітки, то найпишніше празникували на Петра й Павла діти. Матері вдосвіта випікали та пригощали всіх знаменитими українськими мандриками. Мандрики — це вельми смаковиті пиріжки, виготовлені з сиру та сметани. З цього приводу існує цікава легенда. Начебто, мандруючи в цей день, Петро і Павло (вони взагалі полюбляли мандрувати світом) присіли в обід під деревом, щоб перепочити, і задрімали.
  Тим часом непомітно підкралася зозуля, розв'язала їхню торбинку й витягла звідти мандрику. Але коли почала їсти, то одразу ж вдавилася. Отож і мовиться: «На Петра-Павла зозуля мандрикою вдавилася». Це прислів'я пов'язане з тим, що з цього часу птаха перестає кувати. Вигонячи в поле корів, пастухи брали із собою лише мандрики. Посередині толоки вони викопували «Петра» — так називали місце колективного обіду.
  На пагорбі, щоб видно було тварин, рили квадратні канавки такої глибини, щоб можна було спустити в них ноги. Землю скидали поруч на купку й прикривали дерном. Середину обкопаного місця, яке правувало за стіл, застеляли скатертиною й викладали їжу. В обід на толоку приходили батьки з подарунками. Всі сідали за колективний обід, смакуючи ласощами і частуючи одне одного. Так тривало до самого вечора. Пастухи розповідали цікаві історії, співали пісень і бавилися в різні ігри. Корів у цей час доглядали батьки. Надвечір підлітки плели віночки з живих квітів і прилаштовували тваринам на роги. Перед тим, як вертатися додому, починали трубити в дуди, виготовлені з коров'ячих рогів. Ними оповіщали селян, коли виганяли череду в поле. Юних пастухів зустрічали всім селом. Цей звичай зберігся й дотепер у багатьох селах Прикарпаття та Карпат.
  Женучи череду додому, діти співають спеціальні пастуші пісні, які тут називають латканками. У всіх місцевостях України поводились з худобою дуже добре, ласкаво, дбали, щоб вчасно нагодувати, напоїти, почистити хліви і худобину скреблом. Недарма й складено стільки пісень про худібку, стільки приповідок. Є досить цікаві нагадування-вірування: «Коли корова розстелюється, не можна нічого з дому позичати, бо буде теля ревіти»; «Коли перший раз пастух жене корову в поле, то треба роги лозиною пов'язати, щоб були міцні»; «Коли пастух вперше йде з коровами в поле, то треба взяти зварене яйце, щоб всі були напашеними цілий рік і круглими, як яйце» тощо.
• 
  

11 липня - Всесві́тній день шокола́ду

rest.oboz.ua

За довідкою Вікіпеідї, це свято відзначається щорічно 11 липня.

Батьківщиною Всесвітнього дня шоколаду вважається Франція, адже саме тут у 1995 році почали його святкувати. Це молоде свято досить швидко здобуло популярність, і крім Франції широко відзначається в Німеччині, Італії, Швейцарії та інших країнах.

У великих містах 11 липня проходять святкові заходи, конкурси та фестивалі з шоколадною тематикою.

Поряд із Всесвітнім днем шоколаду існують й інші, менш глобальні, але не менш солодкі дати, присвячені цьому продукту. Так, у Сполучених Штатах, окрім Всесвітнього дня шоколаду, щорічно відзначають ще два загальнонаціональні «шоколадних дні» — 7 липня і 28 жовтня.

Крім того, є ще один Всесвітній день шоколаду, який святкують 4 вересня.

Історія шоколаду

Фото biscuit.com.ua

Історія цього продукту почалася десь у 600 році до н.е. на берегах Мексиканської затоки. На думку дослідників, саме в цей час стародавні майя та ацтеки стали культивувати какао-дерево й готувати з його плодів напій «чоколатль», який додавав сил та енергії . На смак він дуже відрізнявся від звичного гарячого шоколаду, оскільки складався з розмолотих какао-бобів, пекучого перцю чилі та меду, тому був дуже гірким.

У Старому світі про шоколад дізналися лише через 2000 років. Спочатку Колумб отримав у дар від індійців какао-боби, а через декілька років Ернан Кортес підніс їх у дар королю Карлу V. У супровідному листі йшлося, що одна чашка шоколадного напою допомагає боротися із втомою і додає сил. Але іспанцям гіркий і незвичний на смак напій не сподобався. Тому кухарі вирішили вдосконалити творіння ацтеків: замінили чилі на корицю і мускатний горіх, замість меду щедро додали цукру і подали шоколад гарячим. Напій сподобався королю. Згодом шоколад став настільки популярним, що був обов’язковим ранковим напоєм іспанських аристократів, він став дуже модним досить швидко.

Мешканці Іспанії виявилися не тільки справжніми ласунчиками, а ще й жаднюгами! Іспанці нікому не розповідали, як саме готувати шоколад. Аж ось іспанська принцеса Анна Австрійська, вийшла заміж за французького короля, до Парижа прихопила не тільки сукні, а й спеціалістів із приготування шоколаду. І розпочався в Європі справжній шоколадний бум!

У Франції почали готувати шоколадний напій і навіть винайшли рецепт твердого шоколаду. Щоправда, смак цього винаходу був не дуже … воно й зрозуміло, це ж були просто розтовчені боби какао.

Тільки в другій половині 12 століття шоколад стали додавати у печиво – тістечка та рулети. Це відкрило новий етап в історії продукту – тепер його можна було не тільки пити, а й їсти. Про те, що шоколад можна робити в плитках, першими здогадались англійці (у 1847 році). Англійці і першу фабрику з виробництва цих солодощів відкрили, між іншим, дуже схожу на сучасну. В Англії настільки полюбили шоколад, що навіть почали будувати «шоколадні будинки» – «предки» сучасних кондитерських і кав’ярень. У Бельгії один аптекар так захопився, вигадуючи смачні ліки, що винайшов… шоколадні цукерки!

А справжній молочний шоколад винайшли далеко від батьківщини дерев какао – у гірській європейській країні Швейцарії.

В Україні першими скуштували шоколад львів’яни. Їм він одразу припав до смаку (це й не дивно). От вони й почали частувати ним відвідувачів численних львівських кав’ярень.

Як ростуть какао-боби

Фото raw-living-food-success.com

У ботаніці шоколадне дерево одержало назву «Теоброма какао», що означає «їжа богів». Росте воно тільки в теплому та вологому кліматі, у тіні інших величезних дерев. Культура поширена в основному в Північній і Південній Америці, Австралії і на деяких островах Азії, у місцях з родючим , пухким ґрунтом, що має постійну температуру 20-28°С. Висота рослин може сягати 6-8 метрів. Загальний обсяг врожаю знімається два рази в рік — основний (жовтень-лютий) і проміжний (травень-червень). Дерево може давати до 2 кілограмів какао-бобів на рік.

Плантації какао-бобів мають обмежені райони виробництва і різні сорти: «кріолло» — ніжний, ароматний і гіркуватий, «форастеро» — із трохи більш простим смаком і, нарешті, виведений за допомогою схрещування двох попередніх сортів «трінітаріо» — справжня насолода для гурманів.

7 липня - Івана Купала

Найколоритніше та найцікавіше свято, яким закінчується літній сонячний цикл календарних дохристиянських свят – це свято молоді – Купало, або Купайло, що з часом, після прийняття християнства, деякою мірою трансформувалося в церковне свято.

Йдеться про народження Івана Хрестителя, яке святкується церквою 7 липня, або 24 червня за старим календарем. Після поширення християнства давнє народне свято Купала в результаті «християнського нашарування» почало називатися святом Івана Купала, а в окремих місцевостях побутували навіть такі назви, як Іванець, на Буковині – Іван Лопушник.

Але народна пам’ять зберегла Купальську обрядовість та пісні, які, як гаївки та колядки, належать до найдавніших часів, до первісних поезій та ритуалів на честь життєподателя – Сонця. Звичайно, багато чого було втрачено за останнє століття, коли йшла відверта боротьба з національними традиціями і народними обрядами. 

Наші предки святкували Івана Купала 20-22 червня в час літнього сонцестояння: увечері, вночі і в самий день Купала. Свято Купайла відбувалося саме в період, коли сонце приходило до зеніту – найвище піднімалося над землею, давало найбільше тепла і світла, виявляло свою найвищу чудодійну силу для рослинного і тваринного світу та для людини. Вся рослинність досягала свого апогею, все нестримно росло, розцвітало, множилося, раділо життю.

Це свято припадає на день літнього сонцевороту, тому символізує народження літнього сонця - Купала і тим самим завершує панування весняного сонця - Ярила. В цей час небесне світило перебуває у куполі - найвищій небесній точці, тому дні тоді найдовші, а ночі - найкоротші. Рослинний і тваринний світ отримує найбільше тепла і світла, визрівають зерна і плоди. Купала називають Богом плодючості й зображають з відповідними ознаками, що символізують чоловічий початок та запліднюючу силу.

Головні персонажі свята - Купала та Марена, які уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества. Ці дві дійові особи обираються, відповідно, хлопцями й дівчатами або виготовляються як опудала. Поєднання чоловічої і жіночої стихій породжує життя, яке на святі символізує гілка верби - Купайлиця.

Свято починається ввечері, напередодні Купала. Основним стрижнем, довкола якого відбуваються дійства, є купальський вогонь, який символізує сонце-зародок у материнській утробі. Він має горіти цілу ніч - від заходу Сонця-Ярила в лоно Матері-Землі (смерті) до сходу (народження) Купала. Перед запаленням вогнища чотири чоловіки зі смолоскипами стають квадратом навколо хмизу, що позначає чотири сонця (чотири пори року). Потім всі сходяться до хмизу і запалюють вогнище, що символізує "сонячне сплетіння".

У надвечір'я дівчата гадають на судженого - кидають у воду свої вінки, а хлопці повинні їх дістати. Вінок - це символ щастя та одруження. Чий вінок хлопець дістане, того й дівчина повинна поцілувати і мусить бути з ним у парі на це свято (як правило, вибір зарання узгоджують).

Якщо дівчата примушують хлопців (вогонь) зайти за вінком у свою стихію (воду), то після запалення вогню при заході сонця хлопці перестрибують через вогонь спочатку самі, показуючи свою спритність, а потім, як стихне полум'я, у парі з тими дівчатами, вінки яких дістали. Кожен вважає за честь очиститися вогнем, тричі перестрибнувши через багаття. Існують прикмети, пов'язані з цим: якщо парубок найвище стрибнув - буде гарний урожай у його родини, вскочить у полум'я - чекай біди. Коли ж вдало перестрибнуть багаття юнак з дівчиною - вони неодмінно одружаться і проживуть у злагоді все життя. Тому важливо знати, що не можна стрибати через Купальське вогнище будь із ким, а лише з судженим (судженою).

Хлопці спускають з гори вогняне колесо-сонце (символ літнього сонцевороту) або ж розкручують його на стовпі під загальне пожвавлення і радість.

Коли забави стихають, люди від вогнища запалюють свічки на заготовлених зарання кошиках-віночках і йдуть до річки, щоб пустити їх водою й ушанувати предків. Після цього всі сідають за святкову вечерю, віддаючи шану предкам і молячись за народження літнього сонця Купали.

Купальська ніч і Купальські вогні

Коли вечоріло, дівчата з хлопцями збиралися окремо і йшли до лісу. Дівчата співали пісень і несли гільце – гарний вершок черешні, вишні, яблуні чи клена. Прийшовши в ліс, встановлювали гільце в землю і оздоблювали його польовими та городніми квітами, зокрема, любистком, трояндами, барвінком, обвішували цукерками, бубликами та випеченими у вигляді пташок пташками, прикрашали різнокольоровими стрічками. На вершечок настромлювали невеличкий віночок з барвінку. Непомітно в кількох місцях прив’язували кропиву та колючі будяки.

У цей час хлопці здобували живого вогню – терли сухі деревини – і розпалювали багаття. Спочатку в землю вбивали довгу палку, навколо неї накладали хмизу і, здобувши живий вогонь, чотири хлопці одночасно підпалювали це багаття з чотирьох сторін. І коли вже вогонь освітлював місце святкування, хлопці роздивлялися дівчат і умовлялися, хто яку дівчину буде ловити.

Дівчата навколо свого гільця водили хоровод, співаючи купальських пісень:

Ой, вербо, вербице!
Час тобі, вербице, розвиватися!
Ой, ще не час, не пора.
Час, тобі, Іваночку, женитися!
Ой, ще не час, не пора:
Ой, ще ж моя дівчина молода...
Та нехай до літа, до Йвана,
Щоб моя дівчина погуляла.
Та нехай до літа, до Петра,
Щоб моя дівчина підросла...

Хлопці враз підбігали до дівчат з усіх боків, намагаючись вихопити гільце, видерти його з рук дівчат. Дівчата не давали... Врешті гільце спільно ламали і кидали у вогнище. Дівчата розбігалися в усі сторони, хлопці їх ловили і несли до вогню. Там вони ставали у коло навколо вогнища, йшли по сонцю і співали купальських хороводних пісень.

По садочку ходжу, виноград саджу,
Посадивши та й поливаю.
Ой, поливши, та й нащипаю. (Дівчата щипають хлопців).
Нащипавши, віночка зів’ю,
Віночка звивши, на воду пущу:
Хто вінка пійме, той мене візьме...

Спочатку через вогнище стрибали найстарші хлопці, потім – попарно, хлопець з дівчиною. Хто не стрибав, співали:

А ти, Яне, святий Яне,
Освяти нам наше зело,
Наше зело і коренє,
Што на огень положене.

Коли всі перестрибали, тоді гуртом співають знов:

А на Яна, на Янонька
Купалася ластівонька.
Купалася, купалася,
А на матку волалася.
Матко моя, подай ручку,
Не дай згинуть мой сердечку.
Матко, матко, подай обі,
Не дай згинуть в зимній воді.

Ця пісня записана на Лемківщині. В різних місцевостях співали різні пісні. Пізньої ночі вогонь розкидали по поляні, затоптували його ногами, бо ці рештки купальського вогню є чарівні. І коли відьма чи упир або вовкулака дістануть щось із цього вогню, можуть заподіяти зле людям.

Цвіт папороті у ніч на Івана Купала

Бажаючі йдуть у ліс шукати цвіт папороті, як правило, парами. Хтось намагається знайти за її допомогою скарби, а хтось знаходить своє щастя - кохання.

В цей час рослини набирали чарівних, лікувальних та цілющих властивостей. Лише в Купальську ніч на папороті серед ночі розцвітала чарівна вогняна квітка щастя – кочедижник. Хто її зірве, той усе на світі знатиме, дістане без труднощів усі скарби, матиме чудодійну силу робити все тією рукою, яка зірвала Квітку щастя. Той щасливець причарує найкращу дівчину, матиме найвищий урожай, не боятиметься лихих сил.

Але ж за Квіткою щастя чигають не тільки люди, а ще лихі сили, з якими важко боротися тій людині, яка її знайде. Вони намагаються перешкодити, відвернути увагу молодого парубка, який цю квітку знаходить – старому, як правило, не щастило її знайти. І якщо молодому чоловікові все ж пощастило знайти квітку щастя, він мусив прорізати шкіру мізинця-пальця на лівій руці і всунути ту квітку під шкіру. Можна було сховати квітку під капелюхом на голові або на серці під сорочкою. Далі людина мусить взяти в ліву руку полин або татарзілля й обвести навколо себе крейдою – лише тоді лихі сили не змужуть нічого вдіяти щасливцеві.

Квітка щастя розцвітає раз на рік – саме на Купайла – або раз на 3-5 років. А коли розцвітає, чується наче постріл, наче грім. Ліс зашумить, загуде... І висока стрілка вмить виросте. А на ній з’явиться червона, невиданої краси вогняна квітка, яка розквітне, а пахощі підуть по всьому лісу. І навколо неї з’являться добрі духи-душі предків, які також радіють. Жінкам ця квітка не трапляється, бо то великий страх її взяти.

Охорона господарства в Купальську ніч

Купальська ніч – чарівна ніч. В цю ніч ходить щастя по землі, а разом із ним і темні лихі сили. У ніч під Купала господарі і господині в селі не спали, бо лихі сили могли заподіяти лиха в господарстві, зіпсувати корову чи коня або ж оселитися в цю ніч в хаті. Охороняючи господарство саме на Купала – добре буде весь рік. Ще за два дні до Купала дівчата обтикають навколо хату попід стріхи лопухом, якого й боїться лиха сила.

Господар у стайні та на пасіці накидав полину, осикових гілок, поклав гострим лезом догори сокиру у воротах та проводив риску крейдою. Господиня клала ніж на порозі, а на вікнах ставила осикові гілки. А як лише смеркне, вона йшла до обори й підкурювала там чарівним минулорічним зіллям, щоб відьма не приступила. Дівчата в цей день носили часник за поясом.

В святі Купайла збереглося давнє поклоніння наших пращурів Воді й Вогню. Вони їх вважали всеочищаючими, всеоберігаючими і цілющими силами. Ось чому свято Купайла відбувалося здебільшого за участю води і вогнів – на честь цих двох стихій.

Купальська ніч духовно єднає людину з природою, возвеличує побут, освячує почуття молодих сердець.

Ще вдосвіта люди йдуть вмитися джерелицею і набрати цілющої води у криницях, яка освячується Волхвом.

До світання дівчата поспішали до криниці набрати чарівну купальську воду. З цієї води та з чарівного зілля мати робить своїй доньці купіль. Мати миє доньці голову, промовляючи чарівні слова. Після цього вся родина ходила по росі, а мати з донькою качалися в ній. Мати обов’язково набирала купальської чарівної роси в пляшечку, найкраще – росу з капусти.

Після дійств біля криниці всі підіймаються на пагорб, щоб зустріти сонце, вогнище вже більше не підтримують, воно само поступово гасне. На пагорбі проголошуються славні сонцю, подяки Дажбогу за життя і молитви за добрий урожай.

Збір зілля і квітів на вінки

У Купальську ніч польові та лісові трави набирають виняткових чарівних властивостей, великої лікувальної сили.

Іще не скоро сонце покажеться на небі, ще триває Купальська ніч, а бабусі й відьми вже крадькома, щоб їх не побачили, йдуть до лісу збирати зілля, яке в цю ніч набуло виняткових чарівних і цілющих властивостей. Молоді дівчата збирали зілля для кохання – тирлич-зілля, сон-траву, ромен-зілля, васильки.

Вранці, як тільки розвидниться, дівчата йшли гуртом до лісу та в поле збирати квіти для вінків. Найголовніше для вінків – барвінок. З лісових квітів ще збирали ромен-зілля, боркун-зілля, материнку, чебрець, нечуй-вітер, братки, з польових – волошки, мак, сокирки, колоски хлібних зел, з городніх – любисток, м’яту, чорнобривці, ласкавці та кудрявці.

Зібравши досить різних квітів, вони йшли до річки або прямо в лісі сідають колом і плетуть вінки. В деяких місцевостях дівчата плели вінки напередодні Купайла. Кожна дівчина мала сплести два вінка. Далі проводився своєрідний хоровод із вінками – дівчата повільно йдуть одна за одною, піднімаючи до сонця вінки, які тримали в обох руках. При цьому вони підтанцьовували і співали купальських пісень.

Дівчата ховали свої вінки, щоб хлопці не «викрали», бо то поганий знак, ці вінки дівчата потім пускали по воді й ворожили, хто, коли і з ким побереться:

Гей, на Івана, гей, на Купала,
Красна дівчина долі шукала.
Квітки збирала, віночок вила,
Долі водою його пустила.

Полинь, віночку, по бистрій хвилі,
Поплинь під хату, де живе милий,
Поплив віночок долі водою,
Серце дівчини забрав з собою.