НАСТУНЮ, вітаємо тебе!!!

  В цей день лише для тебе

Сміється сонце з неба,

І ніжно пахнуть квіти

Його теплом зігріті,

І дятел привітання

Відстукав на світанні,

І мишка-шкряботушка

Посмикала за вушко,

А котик походжає

Тобі добра бажає.

Стежками Львова (подорож учнів Великогаївської ЗОШ )

ВЕДМЕЖА  ЦИБУЛЯ (наукова казка)

З давніх часів звірі дарами лісу з людьми ділилися: гриби, ягоди, квіти, їстівні та лі-
карські корисні рослини завжди були для всіх. Люди ліс поважали, зайвого ніколи не
брали і звірів для забави не ловили та не вбивали – тільки заради їжі.
Аж ось народилося у Ведмедиці двоє ведмежат. Одне було слухняне та лагідне, а
інше – вередливе та жадібне. Весь час жадібне ведмежа капризувало, вимагало собі
найкращих іграшок, найсмачніших ласощів і все йому було мало!
Двоє ведмежат дуже любили ласувати диким часником – ведмежою цибулькою,
який ще називається в народі черемша. І тут не сказали, якому братикові цибулька
смакувала більше. А що вона корисна, то навесні мама ведмедикам часто ведмежу
цибульку шукала, щоб діточки не хворіли.
Одного гарного весняного ранку пішла мати Ведмедиця на галявину, де зазвичай
густо квітувала черемша… і не знайшла жодної. Суцвіття ведмежої цибулі схожі на не-
величкі парасольки з дрібних білих квіток. На галявині таких не було! Якщо око може
помилитися, то ніс точно не підводив Ведмедицю: часником не пахло!
Птахи розповіли, що в лісі були люди. Засмучена мати повернулася додому і сказала
ведмежатам, що не буде в них на сніданок салатику з дикого часнику. Мати пояснила,
що люди, мабуть, прийшли першими та зібрали всю черемшу. Нічого, по обіді сім’я
Ведмедів піде на іншу галявину і пошукає там свої ласощі. А поки є смачні корінці та
багато мурашиних личинок, які ведмеді люблять дужче, ніж діти люблять цукерки.
Лагідне ведмежа подякувало мамі, а жадібне дуже засмутилося.
Після сніданку вийшов жадібний ведмедик на галявину та заревів на весь ліс:
– Я ведмідь! Я цар лісу! Наказую більше нікому не чіпати ведмежу цибулю! Це моє! Ця
рослина тільки для ведмедів! Ні з ким не буду ділитися! Щоб ніхто не смів...
– Маленький, чого ти кричиш? – здивована мати визирнула з барлогу. – Хто тебе об-
разив? Що сталося?
– Люди! Люди забрали мою цибулю! Мені тепер нема чого їсти! – гарчав ведмедик. –
Це ж моя цибуля! Тільки моя!
– Чому ти так вирішив, що тільки твоя?
– Бо недарма її так називають: „ведмежа цибуля”! Ведмежа – це ж тільки для ведме-
дів? Моє-е-е-е!! – заревів ведмедик. Він плакав від жадібності.
Мама Ведмедиця обійняла його і сумно сказала:
– Ти маленький ведмедик, але вже великий егоїст! Мені соромно за тебе перед всім
лісом.
– Це не я, це люди винні! Нащо беруть чуже?!..
– І перед людьми мені соромно, що ти такий жадібний! – суворо сказала мати. –
Ведмежою цибулею назвали дикий часник тому, що колись давно наші пращури вед-
меді відкрили людям лікувальну силу цієї рослини. Її листя містить вітамін С. Запах
часнику від фітонцидів, які вбивають бактерії. І слов’янськими мовами, і німець-
кою, і латиною назва цієї рослини пов’язана з ведмедями, бо саме ми її відкри-
ли! Ми завжди пишалися, що наша цибуля – для всіх. Бджоли збирають з черемші
нектар та роблять мед, люди рвуть свіжу черемшу на салати, печуть з нею пироги,
варять зелені борщі, використовують як ліки у народній медицині.
Черемша і від застуди вбереже, і для шлунку корисна! Де росте ба-
гато ведмежої цибулі, її заготовляють на зиму в діжках – солять та
маринують, як капусту, або сушать на сонечку.
– Але ж в нашому лісі цибулі так ма-ало! – плакало ведмежа. – Якщо
всі її будуть зривати, мені не вистачить!
– Тобі вистачить, – заспокоїла мати. – Це в Сибіру черемшу можна везти з тайги во-
зами. З одного гектара заростей черемші збирають до 12 тонн зеленої цибулі. Це дуже
багато. Але в Сибіру і ведмедів більше. В нас стільки немає. В Україні та в Білорусі люди
самі охороняють і нас, і черемшу. Ведмежа цибуля занесена до Червоної книги України.
Люди знають, що краще вирощувати черемшу в себе на городі, а дику – залишити в лісі,
щоб усім вистачало. Знають люди, знають звірі, що треба ділитися! А тепер саме в мене
народилося таке жадібне ведмежа. Вся цибуля в лісі – його! Треба ж таке вигадати! Який
сором!
– Я більше не буду, – пробурмотіло ведмежа. – Якщо люди будуть ділитися, я теж буду.
Я з братиком поділюся...
– Добре! Збирайтеся, підемо шукати ТВОЮ цибулю, – посміхнулася мати.
А ведмедик сховав носа між передніми лапами – йому стало соромно.
Сім’я ведмедів знайшла іншу галявину, де буйно квітувала ведмежа цибуля. Над квіт-
ками черемші літали бджоли, збирали нектар. Ввечері, коли ведмежата втомилися і ля-
гли спати, мати заспівала їм ведмежу колискову.
А веселі лісові птахи, які все бачать, все знають, придумали свою пісеньку про жадіб-
не ведмежа. І відтоді кожної весни, коли виросте та розквітне черемша,
співають ту пісню в лісі.
                                                                                          Олена Крижановська

Відбулась тематична лінійка, присвячена СІЧОВИМ СТРІЛЬЦЯМ

Розчини -тест

1.     Розчини – це:

А   речовини у рідкому агрегатному стані;

Б   гомогенні системи змінного складу;

В   гетерогенні системи змінного характеру.

АЛІНКО, вітаємо!!!

Я Тебе вітаю, із великим святом
Я Тобі бажаю, радості багато
Хай сміється сонце, з голубого неба
І троянда перша, зацвіте для Тебе
Хай в житті Твоєму, горя не буває
На устах усмішка, маком розцвітає
Хай для Тебе гарна, буде кожна днина
Дорога Алінко, будь завжди щаслива!

14 жовтня - Свята Покрова

Чотирнадцятого жовтня відзначається одне з найбільш шанованих свят в Україні - свято Покрови Пресвятої Богородиці, або, як зазвичай кажуть, "Покрови" чи "Святої Покрови".

За легендою, у цей день військо давніх русів на чолі з Аскольдом взяло в облогу Константинополь. Мешканці міста в гарячій молитві звернулись до Божої Матері з проханням про порятунок. Богородиця з'явилася перед людьми та вкрила їх своєю покровою (омофором). Після цього вороги вже не могли побачити цих людей. Як вказують деякі джерела, вражений Аскольд та його дружинники прийняли святе хрещення і стали християнами.

На території України найдавнішою церквою, присвяченою святу, є церква в селі Сутківці Хмельницької області, зведена у 1467 році як фортеця. 

Для козаків Покрова була найбільшим святом. Цього дня відбувалися вибори нового отамана.

Наші лицарі вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю козаки вважали своєю заступницею і покровителькою. На Запорожжі була церква святої Покрови. Козаки збудували також багато однойменних храмів та шанували особливо ікони Покрови. Деякі Покровські храми, переважно ХVIII століття, вціліли до нашого часу. Перлинами української архітектури можуть вважатися Покровський собор Харкова, зведений у 1689 році, у стилі мішаного козацько-московського бароко, та київська трибанна церква Покрови на Подолі, збудована у 1766 році Григоровичем-Барським.

Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай писав, що після зруйнування Запорозької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай в еміграцію, взяли із собою образ Покрови Пресвятої Богородиці. Впродовж століть в Україні це свято набуло ще й козацького змісту та отримало другу назву - Козацька Покрова. З 1999 року свято Покрови в Україні відзначається як День українського козацтва.

1942 року в цей день було офіційно утворено Українську Повстанську Армію, яка теж обрала собі свято Покрови за день Зброї, віддавшись під опіку святої Матері Богородиці. Українська Повстанська Армія боролася за самостійну Україну, воювала проти польської Армії Крайової, гітлерівської Німеччини і Радянського Союзу. Таким чином, Покрова святкується в нас не тільки як народно-релігійне, а й національне свято.

"Покрова накриває траву листям, землю - снігом, воду - льодом, а дівчат - шлюбним вінцем". В українських селах до сьогодні дотримуються давньої народної традиції грати весілля після Покрови.Шлюбна пора в Україні - від Покрови і до початку Пилипівки. До Покрови завершувався період сватань і приготування до весіль, який починався після Першої Пречистої.

Дівки, яким надокучило дівувати, молилися: «Свята мати Покровонько, покрий мені головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою», «Мати-Покрівонько, покрий Матір сиру Землю і мене молоду».

А на Поділлі дівчата казали: «Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку, чи в шматку, чи в онучу — най ся дівкою не мучу!»

У Карпатській Україні до Покрови поверталися всі пастуші отари з полонин і завершували останню мандрівку чумаки.

Для того, щоб усі члени сім'ї були здоровими, на Покрову старша господиня брала вишитого рушника, що був над іконою Богородиці, і розвішувала його над вхідними дверима.

В народі збереглося повір'я, що у Пресвятої Діви є опікун Покров, якого просили: "Батеньку Покров, накрий нашу хату теплом, а господаря - добром".

Народні прикмети:

• Яка погода на Покрову, такою буде і зима.
• Якщо лист з берези та дуба на Покрову впаде чисто - до легкого року, а нечисто - до суворої зими.
• Якщо у вишні листя опаде до 14 жовтня - зима буде тепла, якщо ж вишня зелена - зима буде люта.
• Якщо до цього дня не спадає з вишень листя - на теплу зиму, а звільниться - на сувору.
• Зранку вітер з півдня, а по обіді із півночі - початок зими буде теплим, але згодом похолодніє.
• Якщо вітер з півдня низовий - зима буде теплою, з півночі горішний - холодною, із заходу - сніжною; коли ж протягом дня вітер змінюватиме напрямок, то і зима буде нестійкою.
• Якщо в цей день сніг не покрив землю - не покриє в листопаді та грудні.
• На Покрову вітер - весна буде вітряна.
• Відліт журавлів до Покрови - на ранню зиму.
• Якщо на Покрову сніг - буде багато весіль.
• Хто сіє по Покрові, не має дати що корові.
• На Покрову віє вітер з півночі - зима буде холодна і з великими снігами, з півдня - буде тепла зима.
• Якщо на Покрову випав сніг, то буде він і в Дмитрів день (8 листопада).
• Відліт журавлів до 14 жовтня - бути ранній зимі.
• Білка до Покрови змінить шубку - зима буде добра.

Гейзер

Вогняна вода

Гаряча і холодна вода

Різниця температур в рідинах - теплова дифузія

воднева рукавиця

Готуємося до конкурсу "КОЛОСОК"

1.
 

Назва крутиголовки пов’язана зі звичкою птаха в разі небезпеки крутити головою Водночас птах наїжачується і шипить, як змія.

2
.  

3. Назва „Фтор” (від гр. „φθόρος” – руйнування) запропонована Андре Ампером 1810 року. Фтор – найактивніший неметал. Він також найсильніший окиснювач. Взаємодіючи з фтором, водень вибухає навіть за дуже низьких температур. У атмосфері фтору горить навіть вода і платина!

4.
  

Свійські тварини походять від диких, яких людина приручила. Приручати тварин нелегко. Люди намагалися утримувати в домашніх умовах антилоп, гепардів, журавлів, крокодилів. Ці тварини так і не стали свійськими.
Однією з перших приручених тварин був вовк. Від вовків людина вивела сотні порід собак, яких ти зустрічаєш щодня на вулиці. Свійський кіт походить від дикого буланого кота, який і тепер живе в Африці.
5.
     

Породи великої рогатої худоби виведено від диких биків. Одним з предків сучасних порід був дикий бик тур. Свійська свиня походить від дикого кабана. Відомо багато порід свійських свиней.

6. 


Усі породи свійських качок походять від качки-крижня. Від дикої сірої гуски походять породи свійських гусей. Найціннішими є м’ясні породи.
Гуси, коні, свині, кури, корови – це свійські тварини, тобто такі, які дають в неволі потомство і не можуть прожити без догляду людини.

7. Назви багатьох грошових одиниць тісно пов’язані з різними мірами ваги. Типовим прикладом є британський фунт стерлінгів: стерлінгами називали срібні монети, і 240 таких монет важили один фунт. Аналогічне походження валюти різних країн під назвою ліра, яка є італійським еквівалентом вагової одиниці фунт. У середньовічній Західній Європі для вимірювання ваги срібла користувались маркою, яка була дещо легша за фунт: від неї пішла дойчмарка. Насамкінець, грошова одиниця гривня у Давній Русі називалась „гривня срібла” або „гривня кун” і позначала певну кількість монет, маючи такий самий сенс, як фунт чи марка.



    

8. Благородний лавр – одна з найдавніших культурних рослин, а тому він оточений численними легендами й міфами. На згадки про нього нерідко натрапляємо в грецькій міфології, за якою Дафну, дочку бога Пенея, боги перетворили на лавр, щоб врятувати від переслідування Аполлона. Лавровий вінок і досі є символом слави й перемоги (звідси й слово „лауреат” – увінчаний лаврами).
Мабуть, ще за давніх часів лавр вважали лікарською рослиною. Про це свідчить скульптура лікаря Ескулапа, прикрашена лавровим вінком. Його листя та плоди вживали для лікування найрізноманітніших хвороб. Сьогодні експериментальними спостереженнями встановлено, що леткі речовини лавра благородного пригноблюють розвиток мікобактерій – збудників туберкульозу. Листя рослини використовують як приправу до страв.
 

9. Багато їстівних грибів мають отруйних двійників. Парасольки не виняток: молода парасолька нагадує бліду поганку, а коли шапинка розгорнеться – мухомор пантерний. Та й узагалі далеко не всі види парасольок їстівні. Тож будь пильний!



10. Величезного електричного ската Electrolux addisoni назвали на честь відомої компанії з виробництва побутової техніки „Electrolux” і Томаса Едісона. На думку учених це підкреслює особливості ската: його електричний удар досить сильний і під час живлення він із силою втягує ґрунт, наче найпопулярніший товар фірми „Електролюкс” – порохотяг.

Готуємося до конкурсу "КОЛОСОК"

                                         

 1. Холодна Арктика більшості людей здається пустельним і непривабливим місцем. Однак саме в її суворих водах під багатометровим шаром льоду живе реальний прообраз казкового єдинорога – нарвал.

Ці мешканці Північного Льодовитого океану та північної Атлантики мають всього два зуба. Саме завдяки одному з них вони стали всесвітньо відомими і отримали другу назву – єдиноріг. У самців лівий зуб виростає до небувалих розмірів, перетворюючись на справжній кістяний бивень довжиною до трьох метрів! У дуже рідкісних випадках до подібного зростання схильний і другий зуб, причому навіть у самок.

2. Гриби лисички отримали свою назву за яскраво рудий колір, іноді яскраво вогняний, як у лисиці. Лисички не лише смачні, а й дуже корисні. Лисички багаті на вітамін В2, С і за вмістом каротину випереджають всіх відомих грибів. І ще один важливий факт, лисички відрізняються від всіх решти грибів, такою властивістю, що не можуть накопичувати радіоактивних речовин у собі. Та навіть більше того, лисички сприяють виведення із організму людини радіонуклідів. Крім цього, лисички майже ніколи не бувають червивими.

         

3. Схожий на лисичку жовту, ще й росте з нею в тих самих місцях гриб, названий на честь іншої тварини, – їжачок. На відміну від лисички, під капелюшком в нього не пластинки, а не шипики. Рід їжакових налічує три види, що розрізняються забарвленням.

     

4. А ще лисичка має свого отруйного двійника – лисичку несправжню. Їстівна лисичка вся забарвлена в однорідний яєчно-жовтий колір, а у несправжньої нижня частина капелюшка більш яскрава, ніж верхня частина і ніжка. Край капелюшка у несправжньої лисички дуже рівний, а у справжньої – хвилястий.

5. Австралійська райка насправді „веселкова”, адже як її лише не називають: і традиційно зеленою, і блакитною, і навіть білою! Насправді колір цієї тварини змінюється від шоколадно-коричневого до світло-зеленого залежно від умов навколишнього середовища.

Зелена деревна жаба (Litoria caerulea) з родини Райкові є першою австралійською науково-класифікованою жабою. Цей вид спочатку називався „Blue Frog” (блакитна жаба): екземпляри, відправлені з Австралії до Англії, були пошкоджені консервуючою речовиною і стали блакитними. Звідси й спеціальний епітет „caerulea” у видовій назві, що у перекладі з латини означає „блакитний”. Її 1790 року описав Джон Вайт, на честь якого деревну жабу ще називають райкою Вайта (а інколи помилково білою райкою, адже англійською „white” – білий).

     

6. Бортовий самописець (бортовий реєстратор, або неформально „чорна скринька”) – пристрій, що використовується в авіації для запису основних параметрів польоту, внутрішніх показників систем літака, переговорів екіпажу тощо. Термін „чорна скринька” виник через те, що перші подібні пристрої суворо заборонялося обслуговувати наземному технічному персоналу (за винятком контролю працездатності), а деталі його функціонування були суворо засекречені. Подібні заходи вживалися керівництвом авіакомпаній для того, щоб забезпечити максимальну об'єктивність при розслідуванні льотних аварій.
Насправді „чорна скринька” не чорна і зовсім не скринька. Це електронний блок у міцному герметичному помаранчевому або червоному корпусі у формі кулі або циліндра. Запис здійснюється на магнітні носії інформації, наприклад, на металевий дріт або магнітну стрічку. У нових пристроях використовується флеш-пам'ять.

     

7. Анималістика (від лат. „animal” – тварина) – жанр зображального мистецтва, основним об’єктом якого є тварини. Знання анатомії, життя і повадок тварини – необхідні умови для створення повноцінного образа. Це знання набувається поступово, і не варто втрачати можливість поповнити його. Малювання з живої натури – основний спосіб пізнання тварини. Враження, отримані з життя,– єдиний, нічим не замінимий матеріал для подальшої творчої роботи художника.

                 

8. Черемша (Allium ursinum), або ведмежа цибуля, дикий часник, колба, – багаторічна дикоросла рослина сімейства цибулевих. Черемша за смаком і запахом схожа на часник, а за фітонцидними властивостями навіть перевершує його. Зелень черемші миють, ріжуть, заправляють за смаком сметаною або рослинною олією. Черемша швидко позбавляє від весняної втоми і сонливості. Білка в черемші більше в 2 рази, вітамінів В1, В2, В5, РР більше в 1,5 рази, а вітаміну С – в 3 рази, ніж в листках ріпчастої цибулі.

     

9. Люди з синдромом Марфана мають безліч аномалій: високий ріст з відносно коротким тулубом, непропорційно довгі кінцівки, арахнодактилія (надмірно довгі „павучі” пальці) тощо. Такі люди характеризуються психічною нестійкістю, біохімічними порушеннями, пов'язаними з викидом в кров великої кількості адреналіну. Але в рідкісних випадках, за певного поєднання з іншими генами, люди з синдромом Марфана мають дуже високий рівень інтелекту. Явні ознаки синдрому Марфана були в таких видатних особистостей, як Ніколо Паганіні, Аврам Лінкольн, Шарль де Голль, Г. Х. Андерсен. У Ніколо Паганіні, зокрема, була яскраво виражена арахнодактилія, яка стала у нагоді для його талановитої гри на скрипці.

10. Відразу після народження дитина на кілька секунд завмирає, не реагує на жодні зовнішні подразники. Цей стан називається „катарсис” новонародженого. Деякі філософи вважають, що саме в цей момент в дитини закладається душа. Після цього немовля робить перший вдих і видає перший крик – вагітус. Перший крик новонародженого повинен бути голосним і емоційним. І головне, дитина має закричати впродовж перших 30 секунд після народження. Якщо цього не відбулося, вона потребує реанімації.

 

11. Назва птаха дрімлюги – похідне утворення від слова „дрімати”. Назва пояснюється нічним способом життя птаха, який вдень спить, „дрімає”. З цим пов’язані й діалектні назви: лежень, лежебок, сплюха, сліпух, лінивець, нічник.

12. Слово „заяти” у старослов’янській мові означало „стрибати”. Слово „заєць” утворено зменшувальним суфіксом від іменника „заі”. Буквальне значення слова „заєць” – „стрибун”. Всі зайці люблять пустувати. За хорошого настрою вони влаштовують веселу метушню, підстрибують вгору, катаються по землі. Іноді, просто заради забавки, перестрибують всіяні цвяхами двометрові паркани, навіть в річці плавають, якщо вода тепла.

  

13. Маслюки трапляються навіть у Африці та Австралії. Загалом існує приблизно 40 видів маслюків, та не всі з них можна знайти у середній смузі Євразії. Назва цих грибочків зумовлена слизькими, маслянистими шапинками, характерними для маслюків звичайних. А ось маслюк зернистий має сухий капелюшок, хоч той і виблискує на сонці. Ці два види маслюків відрізняються і за запахом. Якщо про звичайного маслюка кажуть, що він „лісом пахне”, то м’якоть зернистого маслюка має фруктовий аромат.

   

14. Полідактилія – це збільшення числа пальців на руках або ногах в результаті генної мутації. Часто ця патологія заважає виконувати кінцівці її функцію. Крім того, виникають косметичні проблеми. У такому випадку зайві пальці підлягають хірургічному видаленню.

15. Голі землекопи живуть у лабіринтах підземних галерей у спекотних, засушливих районах Сомалійського півострова. Шкіра цієї тварини повністю гола, за винятком декількох окремих волосків. Вуха утворені просто вушними отворами, немає вушних раковин. Очі крихітні. Зір у голого землекопа розвинений дуже погано. Він майже сліпий. Голий землекоп має дві пари довгих різців, що виступають назовні, служать для того, щоб обгризати корінці та бульби, рити тунелі й захищатися від змій. Кігті короткі, але гострі. За їхньою допомогою землекопи легко пересуваються по підземних коридорах. Англійці називають голого землекопа „пісочне щеня”. Мабуть, ця назва вказує на зовнішню схожість цих тварин з новонародженими цуценятами.