ВЕДМЕЖА  ЦИБУЛЯ (наукова казка)

З давніх часів звірі дарами лісу з людьми ділилися: гриби, ягоди, квіти, їстівні та лі-
карські корисні рослини завжди були для всіх. Люди ліс поважали, зайвого ніколи не
брали і звірів для забави не ловили та не вбивали – тільки заради їжі.
Аж ось народилося у Ведмедиці двоє ведмежат. Одне було слухняне та лагідне, а
інше – вередливе та жадібне. Весь час жадібне ведмежа капризувало, вимагало собі
найкращих іграшок, найсмачніших ласощів і все йому було мало!
Двоє ведмежат дуже любили ласувати диким часником – ведмежою цибулькою,
який ще називається в народі черемша. І тут не сказали, якому братикові цибулька
смакувала більше. А що вона корисна, то навесні мама ведмедикам часто ведмежу
цибульку шукала, щоб діточки не хворіли.
Одного гарного весняного ранку пішла мати Ведмедиця на галявину, де зазвичай
густо квітувала черемша… і не знайшла жодної. Суцвіття ведмежої цибулі схожі на не-
величкі парасольки з дрібних білих квіток. На галявині таких не було! Якщо око може
помилитися, то ніс точно не підводив Ведмедицю: часником не пахло!
Птахи розповіли, що в лісі були люди. Засмучена мати повернулася додому і сказала
ведмежатам, що не буде в них на сніданок салатику з дикого часнику. Мати пояснила,
що люди, мабуть, прийшли першими та зібрали всю черемшу. Нічого, по обіді сім’я
Ведмедів піде на іншу галявину і пошукає там свої ласощі. А поки є смачні корінці та
багато мурашиних личинок, які ведмеді люблять дужче, ніж діти люблять цукерки.
Лагідне ведмежа подякувало мамі, а жадібне дуже засмутилося.
Після сніданку вийшов жадібний ведмедик на галявину та заревів на весь ліс:
– Я ведмідь! Я цар лісу! Наказую більше нікому не чіпати ведмежу цибулю! Це моє! Ця
рослина тільки для ведмедів! Ні з ким не буду ділитися! Щоб ніхто не смів...
– Маленький, чого ти кричиш? – здивована мати визирнула з барлогу. – Хто тебе об-
разив? Що сталося?
– Люди! Люди забрали мою цибулю! Мені тепер нема чого їсти! – гарчав ведмедик. –
Це ж моя цибуля! Тільки моя!
– Чому ти так вирішив, що тільки твоя?
– Бо недарма її так називають: „ведмежа цибуля”! Ведмежа – це ж тільки для ведме-
дів? Моє-е-е-е!! – заревів ведмедик. Він плакав від жадібності.
Мама Ведмедиця обійняла його і сумно сказала:
– Ти маленький ведмедик, але вже великий егоїст! Мені соромно за тебе перед всім
лісом.
– Це не я, це люди винні! Нащо беруть чуже?!..
– І перед людьми мені соромно, що ти такий жадібний! – суворо сказала мати. –
Ведмежою цибулею назвали дикий часник тому, що колись давно наші пращури вед-
меді відкрили людям лікувальну силу цієї рослини. Її листя містить вітамін С. Запах
часнику від фітонцидів, які вбивають бактерії. І слов’янськими мовами, і німець-
кою, і латиною назва цієї рослини пов’язана з ведмедями, бо саме ми її відкри-
ли! Ми завжди пишалися, що наша цибуля – для всіх. Бджоли збирають з черемші
нектар та роблять мед, люди рвуть свіжу черемшу на салати, печуть з нею пироги,
варять зелені борщі, використовують як ліки у народній медицині.
Черемша і від застуди вбереже, і для шлунку корисна! Де росте ба-
гато ведмежої цибулі, її заготовляють на зиму в діжках – солять та
маринують, як капусту, або сушать на сонечку.
– Але ж в нашому лісі цибулі так ма-ало! – плакало ведмежа. – Якщо
всі її будуть зривати, мені не вистачить!
– Тобі вистачить, – заспокоїла мати. – Це в Сибіру черемшу можна везти з тайги во-
зами. З одного гектара заростей черемші збирають до 12 тонн зеленої цибулі. Це дуже
багато. Але в Сибіру і ведмедів більше. В нас стільки немає. В Україні та в Білорусі люди
самі охороняють і нас, і черемшу. Ведмежа цибуля занесена до Червоної книги України.
Люди знають, що краще вирощувати черемшу в себе на городі, а дику – залишити в лісі,
щоб усім вистачало. Знають люди, знають звірі, що треба ділитися! А тепер саме в мене
народилося таке жадібне ведмежа. Вся цибуля в лісі – його! Треба ж таке вигадати! Який
сором!
– Я більше не буду, – пробурмотіло ведмежа. – Якщо люди будуть ділитися, я теж буду.
Я з братиком поділюся...
– Добре! Збирайтеся, підемо шукати ТВОЮ цибулю, – посміхнулася мати.
А ведмедик сховав носа між передніми лапами – йому стало соромно.
Сім’я ведмедів знайшла іншу галявину, де буйно квітувала ведмежа цибуля. Над квіт-
ками черемші літали бджоли, збирали нектар. Ввечері, коли ведмежата втомилися і ля-
гли спати, мати заспівала їм ведмежу колискову.
А веселі лісові птахи, які все бачать, все знають, придумали свою пісеньку про жадіб-
не ведмежа. І відтоді кожної весни, коли виросте та розквітне черемша,
співають ту пісню в лісі.
                                                                                          Олена Крижановська