Легенда про Великдень.

Жили собі два брати. Один - бідний, а другий - багатий. Бідний оженився з сиротою, а багатий взяв одиначку-багачку із сусіднього села. Живуть, не дружать, не зустрічаються майже ніколи. У бідного - восьмеро дітей, а в багатого - один син, який щодня їсть білий хліб, пироги з маслом та ще й вередує.
Прийшла весна. Що за зиму не з'їли, то в землю посадили, тугіше позатягали паски, але все одно чути, як кишки "марш грають". У бідного брата вже зовсім нема що їсти. А ось і Великдень наближається. Каже йому дружина:
— Піди, попроси в багатого брата мірку борошна на паску. З нового урожаю віддамо.
Пішов брат до свого заможного старшого брата, але не застав його вдома. Жінка багатого сказала, що нема борошна. Сумний, повернувся він додому і мовчить. Дружина все зрозуміла. Подумала вона та й каже:
— Як діти заснуть, візьми та й зроби з дерева маленьку паску. Я її так розмалюю, що ніхто й не відрізнить від справжньої. Головне, аби було з чим до церкви піти, а дітям вранці зварю якоїсь затірки з лободою.
От чоловік взяв невеликий пеньок і так його обстругав, вигладив, що справді той став подібний на круглий хлібчик. Підмалювала його жінка цибулинням, наче підрум'янила в печі.
Вранці взяла цю паску у хустину і пішла до церкви. Поклала між інші кошики, а сама зайшла до церкви помолитися.
Прийшла і жінка багатого брата з великим кошиком всякого добра. А на дні - паска велика. Тільки трохи підгоріла, бо яєць і цукру дала в тісто багато. Подивилася, а поруч в якійсь хустці дуже гарна паска. От багачка свою підгорілу в хустку переклала, а чужу рум'яненьку пасочку в свій кошик поклала і квітами прикрила. Та в церкві між людьми заховалася.
Після освячення прийшла жінка бідного брата додому і сумно сказала:
— Христос Воскрес!
— Воістину Воскрес! — відповіли чоловік з дітьми.
Пішла вона щось на сніданок готувати, а діти вийняли паску, обшкребли все підгоріле та й почали їсти і прихвалювати.
— І солодка дуже!
— І біленька дуже!
— І родзинок багато!
Дивляться жінка з чоловіком і нічого не розуміють. А тоді почали молитися та дякувати Богу, що сотворив чудо і подарував їхнім дітям справжню паску, замінив дерев'яну на свіжу і солодку, з білого борошна.
Жінка багатого брата прийшла додому, приготувала різні страви і сіли вони до столу. Взялися нарізати паску, а ніж не бере. Тиснули, тиснули, а тоді розгледіли, що паска з дерева. Злякалася жінка, почала плакати і молитися, щоб Бог більше не карав її. 

Чистий четвер

Чистий четвер — це день весняного очищення. Ще вдосвіта, до східсонця селяни чистили в стайнях, коморах, на подвір'ї, в хатах — все повинно бути чистим і виглядати по-святковому. В саду і на городі господар згрібав на купу торішнє листя, бадилля бур'янів та сухе ріщя і підпалював — «щоб очистити землю від морозу, зими, смерти і всякої нечисти». Робилося це з спеціяльним закликанням:

«Смерте, смерте, іди на ліси,
іди на безвість, іди на моря.
І ти, морозе, великий і лисий,
не приходь до нас із своєї комори.
Смерть з морозом танцювала,
танцювала і співала,
і за море почвалала!»

Існує повір'я, що в Чистий четвер, до східсонця ворон носить з гнізда своїх дітей купати в річці. Хто скупається раніше від воронячих дітей, той буде здоровий протягом цілого року. Отож: хворі люди купалися, бувало, вночі — «поки ворон дітей не купає», щоб очиститись від хвороби. Викупавшися, хворий набирав з свого купелю відро води, ніс ту воду на перехресну дорогу і виливав — «щоб там усе лихо зоставалося». А дехто ще й примовляв:

«Господи, Ісусе Христе! Перехресна дорого! Дай, Боже, здоров'я в ручки, в ніжки і в живіт трішки».

За християнським вченням у цей день пізно ввечері один з дванадцяти учнів - горезвісний Іуда - за тридцять срібників продав свого вчителя Ісуса Христа,якого  й розіп'яли.Тому вважали,що в четвер оживають усі зловісні гади і плазуни .Відтак люди намагалися в цей день обов'язково вмитися або скупатися,тобто очиститись від гріхів.

У Чистий четвер господині, поруч з іншою роботою, готували сіль для великоднього столу. Вони брали грудку соли, загортали її в ганчірку і клали у піч. Коли ганчірка вже обгорить, сіль збирали і зберігали до Великодня. Вранці на Великдень, як прийдуть, бувало з церкви і сядуть за стіл розговлятися, господар клав цю сіль на хлібину і все це ставив на покутті під образами. Цю сіль зберігали і давали худобі при шлункових недугах.

Ввечорі в церкві відправляються «Страсті». Колись у наших селах, та і по містах, люди намагалися зберігати урочистий спокій і додержувати тиші: ні сміху, ні співів, ба навіть голосних розмов на вулицях в час, коли в церкві читалися євангелії, чути не було.Стоячи в церкві під час читання євангелії, не можна куняти, бо «нечиста сила занесе в пекло».

Люди, повертаючися з церкви, намагалися донести додому «страсну» свічку так, щоб вона не погасла. Для цього робили спеціяльні ліхтарі з кольорового паперу або фарбованого скла. Червоні, сині, зелені ліхтарі у формі зірки, місяця або церкви були колись гарною оздобою цього вечора.

Полум'ям страсної свічки випалювали (вірніше — викопчували сажею) хрест у хаті на сволоці — «щоб лиха нечисть хату минала». Цей хрест залишався на сволоці до «Рахманського Великодня»), але не скрізь. Так на Харківщині, в слободі Критській було повір'я, що страсний хрест — «корисний на випадок пожежі», а тому його не стирали аж до наступного Чистого четверга.

Хворі на пропасницю шкребли сажу з «страсного хреста», розводили в свяченій воді і пили, як ліки.

Якщо полум'ям страсної свічки випалити хрест на воротях, то в двір не забіжить «поганий собака», тобто «нечиста сила», що в цей вечір бігає по землі, взявши на себе таку подобу.

Хто дуже хотів бачити відьму, той в кожний четвер Великого посту робив борону з осикового дерева, а в Чистий четвер кінчав її. Прийшовши з церкви додому, йшов з запаленою свічкою в коровник, сідав за тією бороною і тоді міг би бачити відьму, якби вона прийшла до нього в коровник. Протягом усього посту, що четверга, кидали на горище по одному поліну дров, а в Чистий четвер цими дровами палили піч і сподівалися, що відьма прийде до хати просити вогню.

Прийшовши з церкви, йшли з свічкою в стайню і там ніби бачили домовика. Так само ходили в клуню і в комору. Страсна свічка в народному віруванні, як бачимо, мала велику магічну силу. Крім того, народ вірив, що ця свічка в скрутний час стає людям у пригоді; її запалювали перед святими образами, коли на мешканців дому нападав страх. Так, під час великої грози запалювали страсну свічку, «щоб грім хати не спалив». Тому страсна свічка ще називалася «громичною» або «громицею». Запалювали цю свічку і при тяжкій хворобі людей або худоби, а також під час тяжких пологів; давали в руки вмираючому. Пасічники з цією свічкою ходили до бджільника. В день Стрітення, коли «зима з літом зустрічається», запалювали «громичну» свічку — «щоб літо зиму побороло». Від цього Стрітення ще називається «Громицею».

Страсні свічі селяни лили самі, бо «трудова свіча лучче Богові вгодна». І лили їх такими, щоб вистачало надовго — бувало свічі «в два аршини довжиною і до десяти фунтів вагою». «Особливо велику силу має свічка, що горіла дванадцять Страстей — з року в рік. У кого є така свічка, той собі хату де схоче поставить, і всяке господарство буде йти йому добре, і не пристане до нього ніяка нечисть. Тільки треба ту страсну свічку розтоплювати в каганці і обкурювати нею всі статки». Так думали в слободі Біло-Куракинській на Харківщині; в інших місцях України вимоги до страсної свічки були скромніші. Вважалося, що як свічка горіла в церкві три роки вряд на Страстях під час читання євангелій, то така свічка вже мала достатню чарівну силу, щоб «берегти хату від усього злого».

На Чистий четвер на Поділлі хлопчаки робили дерев'яні стукалки; їх називали також «довбешки» або «калатала». Як тільки задзвонять при читанні євангелії дзвони, хлопчаки починали стукати у дзвіницю, якщо вона дерев'яна, в ограду або в дошки — щоб «відганяти нечисту силу». Це стукання повторювалося кожний раз, коли починали гудіти дзвони, і уривалося разом з ними, триваючи таким чином до кінця Страстей.

У Карпатах чистий  четвер називали ще "живим", а тому гуцули з цієї нагоди розпалювали вогонь і тримали його доти ,доки не вигонили тварин на пасовиська. Ним окурювали домашню скотину від злих духів. Ввечері після відправи у церкві люди запалювали свічки і намагалися принести "живий" вогонь до хати ,щоб зробити кіптявою на сволокові чорний хрестик

«Є такі селяни, особливо жінки, що, починаючи з Чистого четверга і аж до Воскресіння Христового, нічого не їдять, а є такі, що й води не п'ють. Роблять це найчастіше згідно з обітницею, що дається під час хвороби»